Встановіть сервер Ubuntu на VMware ESXi

Отримайте ISO та завантажте його до сховища даних

Вам потрібні дві речі: хост ESXi, на який ви можете увійти, і ISO сервера Ubuntu, завантажений з ubuntu.com. Виберіть поточний випуск LTS — версії з довгостроковою підтримкою оновлюються роками, і це те, що передбачає майже кожен посібник. Потім завантажте ISO на хост, перш ніж щось створювати: у веб-клієнті ESXi відкрийте Storage, виберіть сховище даних із реальним вільним місцем, відкрийте браузер сховища даних і скористайтеся Upload. Віртуальна машина завантажуватиметься з цього файлу.

Вирішіть базові моменти зараз: чітке ім’я для віртуальної машини, обсяг диска, який вона отримує, і чи вона отримує свою адресу з DHCP чи фіксованої статичної адреси. Задокументовані мінімуми Ubuntu є невеликими — приблизно 1,5 ГБ оперативної пам’яті запускає програму встановлення — але сервер, який ви насправді плануєте використовувати, заслуговує щонайменше на 2–4 ГБ оперативної пам’яті та 25 ГБ або більше диска. Ви можете збільшити віртуальний диск пізніше; скорочення це болючий напрямок.

Створіть віртуальну машину з правильними налаштуваннями

У веб-клієнті ESXi виберіть Create / Register VM, а потім Create a new virtual machine. Важливі варіанти:

Назва та гостьова ОС: дайте віртуальній машині назву, яка вказує на її роботу, і виберіть сімейство гостьових ОС Linux, версія Ubuntu Linux (64-розрядна) — ESXi використовує це, щоб вибрати розумні параметри за замовчуванням. Сховище: сховище даних, до якого ви завантажили ISO. ЦП і пам'ять: 2 vCPU і 4 ГБ оперативної пам'яті є зручною відправною точкою для тестового або невеликого сервісного сервера. Жорсткий диск: 25 ГБ або більше; Тонке забезпечення підходить для лабораторії, товсте забезпечення резервує простір спереду. Мережевий адаптер: виберіть VMXNET 3 — Ubuntu надсилає свій драйвер у ядро, тому мережа працює під час самої інсталяції.

Привід CD/DVD: наведіть його на завантажений файл ISO (ISO-файл сховища даних) і переконайтеся, що позначено Підключати після ввімкнення. Залиште вбудоване програмне забезпечення за замовчуванням, яке є EFI у поточних випусках — Ubuntu повністю підтримує EFI та Secure Boot, тому нічого змінювати.

Завантажте та очистіть екрани мови та клавіатури

Увімкніть віртуальну машину та відкрийте її консоль. Меню завантаження пропонує Спробувати або встановити сервер Ubuntu — виберіть його та натисніть Enter (воно також продовжується самостійно після короткого очікування). Інсталятор спочатку запускає швидке виявлення апаратного забезпечення, а потім екран привітання запитує вашу мову. Виберіть його та натисніть Продовжити.

Далі — екран розкладки клавіатури. Витратьте десять секунд, щоб вибрати потрібну розкладку та перевірити кілька клавіш у наданому полі.

Виберіть тип встановлення та налаштуйте мережу

Поточні випуски пропонують два типи екрану встановлення: Сервер Ubuntu — стандартна інсталяція зі звичайним набором інструментів адміністрування — та Сервер Ubuntu (згорнутий) — менша інсталяція, призначена для автоматизованого та хмарного розгортання. Для першого сервера або машини для навчання виберіть звичайний сервер Ubuntu; minimized виключає повсякденні інструменти, які ви очікуєте знайти, і додавання їх по одному коштує більше часу, ніж економить.

На екрані мережевих підключень відображається ваша віртуальна мережева карта (вона відображається як ens160). За замовчуванням він запитує адресу DHCP, і для більшості домашніх і лабораторних інсталяцій це все, що вам потрібно — запам’ятайте адресу, яку він отримує, оскільки це місце, де ви досягнете сервера. Якщо цей сервер має постійно знаходитися за тією самою адресою — а справжні сервери зазвичай мають — виберіть адаптер, виберіть Редагувати IPv4, перейдіть до Вручну та заповніть чотири поля: підмережа у формі CIDR, наприклад 192.168.1.0/24, адреса, яку ви надаєте цьому серверу, наприклад 192.168.1.50, шлюз і сервери імен. Виберіть адресу всередині вашої мережі, але поза межами діапазону, який ваш маршрутизатор передає через DHCP, щоб вони ніколи не зіштовхувалися.

Екран проксі можна залишити порожнім, якщо ваша мережа не передає трафік через проксі. Екран дзеркала вибирає найближчий до вас архів Ubuntu і перевіряє його — прийміть запропоноване за замовчуванням.

Зберігання — керований макет із LVM

Екран конфігурації сховища з інструкціями пропонує Використати весь диск. Оскільки це абсолютно новий віртуальний диск, це правильний вибір — на ньому немає нічого для захисту. Параметр Налаштувати цей диск як групу LVM позначено за замовчуванням, і для більшості людей розумно залишити його позначеним за замовчуванням: LVM — це прошарок між диском і файловими системами, який значно полегшує розширення сховища пізніше.

Натисніть Готово, і інсталятор покаже екран перегляду конфігурації сховища — розділи, які він збирається створити, включаючи невеликий розділ EFI та основний том LVM. Прочитайте, потім підтвердьте. Останнє попередження запитує ще раз, оскільки наступний крок записує на диск; на свіжому віртуальному диску, це саме те, що ви хочете.

Налаштування профілю та прапорець OpenSSH

Екран налаштування профілю запитує ваше ім’я, ім’я сервера (ім’я хоста, яке бачитимуть інші машини), ім’я користувача та пароль. Цей перший користувач є адміністратором — він може використовувати sudo для системних завдань. Виберіть пароль, який ви запам’ятаєте наступного місяця; ви введете його під час першого входу.

Потім з’являється екран налаштування SSH і єдина найкорисніша галочка всієї інсталяції: Установити сервер OpenSSH. Він за замовчуванням не позначено — поставте прапорець. Сервер не має робочого столу та браузера; після інсталяції ви керуватимете ним майже повністю через SSH зі свого власного комп’ютера, а інсталяція SSH-сервера тепер заощадить вам поїздку на консоль пізніше. Екран також пропонує імпортувати ключ SSH з GitHub або Launchpad — початківець може пропустити це та використати пароль для входу.

Екран останнього вибору містить список пропонованих знімків сервера — популярних серверних програм, які пропонуються як додаткові функції. Залиште їх усіх не позначеними. Чиста базова система є правильною відправною точкою; все, що вам потрібно, можна встановити пізніше, свідомо.

Завершіть інсталяцію та чисто перезавантажтеся

Тепер програма встановлення копіює систему та показує її прогрес. Цей етап займає деякий час на спільному хості — повільний екран прогресу є нормальним, а перегляд журналу показує, що він все ще працює. Після завершення виберіть Перезавантажити зараз.

Перший вхід — перевірте, оновіть і перейдіть до SSH

Увійдіть у консоль за допомогою імені користувача та пароля з вашого профілю. Спочатку підтвердьте адресу, яку насправді використовує сервер:

ip a

Подивіться на адаптер ens160 — указана там адреса є тією, до якої ви підключатиметеся. Далі перевірте структуру диска, яку створив інсталятор:

df -h

Потім увімкніть свіжу систему один раз, перш ніж щось на ній інсталювати:

sudo apt update
sudo apt upgrade

Звідси припиніть роботу в консолі ESXi та керуйте сервером через SSH зі свого власного комп’ютера — підключіться за допомогою ssh yourusername@server-address, використовуючи ім’я користувача зі свого профілю та адресу, яку ви щойно підтвердили.

Пропустили позначку OpenSSH на кроці 6? Установіть його зараз на консолі та переконайтеся, що служба запущена:

sudo apt install openssh-server
sudo systemctl status ssh